Акторська професія в Україні: про що на вебінарі розповіла Ірма Вітовська
16 грудня відбувся прямий ефір “Акторська професія в Україні” за участі відомої акторки театру і кіно Ірми Вітовської. У розмові з модераторкою вебінару Тетяною Власовою вона розповіла про вплив карантину на акторську діяльність, систему освіти та як не стати заручником одного образу.
Тезисний запис ефіру:
“Карантин вплинув на усіх і показав, що розраховувати тільки на свою професію не варто. Я знаю випадки, коли акторам довелося опановувати зовсім іншу професію, часто - кур’єра. Люди підробляли будь-де, аби протриматися. На жаль, такі наші реалії. Акторська професія дуже колективна і залежна від ансамблевості. Це найбільш незахищена професія з-поміж інших вільних митців. Вона залежна і самостійна лише у власному образі.
За останній рік популярними стали дистанційні самопроби. Звісно, вони відрізняються від звичайних, а особливо якщо вони пов’язані зі взаємодією з партнером. Але є і переваги таких дистанційних самопроб, адже людина знаходиться вдома, почувається захищеною. Раджу звертати увагу на внутрішню психопластику на середньому і в крупно-середньому планах. Це дає можливість побачити героя в макроплані.
За останні роки українське кіно здійснило швидкісну реставрацію. Воно не зародилося, а вийшло в пріоритетність. На жаль, це припало на часи війни. Від показника одна стрічка на півроку ми дійшли до 4 фільмів на місяць. Вони всі дуже різні, але ціннісні. З’явилося багато успішних робіт, які здобули безліч нагород на міжнародних кінофестивалях. Ці фільми складають певну ціннісну вартість в іміджевому і мистецькому розрізах. Ми велика країна з такою великою кількістю народонаселення, що не мати амбіцій щодо власного кінематографу просто неможливо. Кіно найбільше працює на ідентичність. Це важливо з точки зору геополітичного, внутрішньополітичного та внутрішньонаціонального відродження.
Ми вже не повинні розмовляти з українським кіно, як біля ліжка хворої людини. Потрібно задавати якісну планку. Не пробачати дитині, яка пішла до 3-го класу, помилки, які вона робила в садочку. Треба бути чесним із глядачем. Це радше питання підняття смакової планки у громадян. Адже питання не приходу на український фільм полягає не лише у промоції, а в довірі.
У нас немає кіноосвіти. Колись був кінофакультет, де навчали суто акторів кіно. Коли не стало кіно, цих акторів змила хвиля невідомості. Проблема полягає у відсутності розуміння різниці між театральним та кіноіснуванням. Я вчилася цьому сама. Але й досі не можу дивитися свої роботи “нульових”, бо бачу, що мені не вистачає цього розчинення. Я чітко визначила, що театр - це метафорне мистецтво, це форма. А кіно - повне розчинення, відображення чіткої реальності. Потрібно реформувати систему освіти, впроваджувати майстер-класи від професіоналів-практиків саме кіногалузі.
З проблемою заручника одного образу актори часто стикаються після роботи на телебаченні. Усі розуміють, що телеіндустрія - це, в першу чергу, бізнес. Там немає права на помилку, тому охоче використовується успіх, який вже є. Коли я зіграла у серіалі “Леся+Рома”, надалі мені пропонували саме цей архетип героїні. Але я зрозуміла, що це шлях в нікуди. Якщо я зайду в ще один подібний формат, то ніколи з нього не вийду. І я сиділа рік, поки Анатолій Матешко не запропонував мені роль у серіалі “Акула”. Йому вдалося переконати продюсерів ,що я можу бути не Лесею. Це був великий шанс для мене, заради якого довелося багато чим поступитися. Але і після цієї ролі мені почали надходити подібні пропозиції. Тобто коли ти вискакуєш з одного успішного образу, тобі одразу пропонують схоже. Аби не стати заручником одного образу, не погоджуйтесь довго експлуатувати персонаж, який приніс вам успіх".