“Документалістика про війну. Досвід зйомок жінки-режисера”: про що розповіла Юлія Гонтарук

10 березня о 19:00 відбувся вебінар “Документалістика про війну. Досвід зйомок жінки-режисера” за участі режисерки документального та ігрового кіно Юлії Гонтарук. Вона розповіла про специфіку зйомок в умовах військового конфлікту, про героя в документальному фільмі та як автору знайти мотивацію.

Вебінар, який пройшов в межах HeForShe Arts Week 2021, модерувала Іванна Хіцінська, директор по фандрайзингу ОМКФ, директор Асоціації кіноіндустрії України, директор Асоціації рекламних продакшенів України.

Тезисний запис ефіру:

“Документалістика — найкраще, що зі мною сталося в житті. Я прийшла до неї після ігрового кіно і цей перехід був нелегким. Ігрове і документальне кіно — абсолютно різні види і потребують різних підходів. Фіксуючи реальність і переосмислюючи її, ти починаєш інакше дивитися на світ. Ти змінюєшся сам, хочеш ти цього чи ні. І ти починаєш дуже добре відчувати фальш.

Я працюю в авторському документальному кіно, яке ще називають креативною документалістикою. Сценарії до своїх документальних фільмів я не пишу. Я придумую ідею, розробляю її, формую сюжетні лінії вже походу, або придумую “каркас фільму” під час ресьорчу. Все залежить який фільм ти робиш, якщо це публіцистичний фільм, звісно можна мати орієнтовний сценарій ще до зйомок. В моєму випадку я більше спостерігаю, ніж пищу. Досвід зйомок під час Революції Гідності дав розуміння того, що всі історії для фільмів — навкруги нас. Колись я питала одногрупника, де він знаходить ідеї. Він відповів, що читає багато газет. Під час Майдану я зрозуміла важливу формулу - потрібно не дивитися, а бачити. Навколо відбувається дуже багато цікавого, тому потрібно навчитися швидко реагувати і вихоплювати сюжети довкола себе.

Героєм документального фільму може бути людина, місце або декілька людей, що створюють сукупний образ. Це дуже добре показано у фільмі Immortal, який був показаний на фестивалі Docudays UA. В ньому мова йде про маленьке містечко, де раніше був трудовий табір. По суті, воно не змінилось: будинки схожі на бараки, жителі вірять в російську державу і в те, що стануть безсмертними, якщо загинуть за подвиг. Конкретного героя у фільмі немає. Ним постає саме містечко з його жителями.

На війні знімати страшно. Я довго наважувалася їхати на Схід. Але я просто не могла інакше. Для мене великим мотивом була та велика кількість добровольців, які, колись зробили вибір пожертвувати усім заради захисту цієї країни. Не маючи ніякого воєнного досвіду, жодного разу не тримаючи гвинтівку в руках. Мені стало важливим зафіксувати їх. І почалася війна. Війна- це щось настільки сильне, жахливе і водночас важливе. Я як документаліст, не могла стояти осторонь.

Тим, хто збирається знімати на війні, дам пораду — завжди майте з собою свій “бронік”, каску та аптечку. Якщо ви не готові, не їдьте. По-друге, вам потрібно мінімізувати незручності, які ви з командою можете доставити. Тому краще, аби вас була мінімальна кількість людей. Забезпечте себе потрібною технікою, але не габаритною — ви маєте бути мобільними.

Я думала складно знімати на війні, але складніше потім переосмислити те, що ти назнімав”.