Кінофестивалі в епоху карантину: про що розповіла Юлія Сінькевич

У п’ятницю, 23 жовтня, відбувся прямий ефір з генеральною продюсеркою Одеського міжнародного кінофестивалю Юлією Сінькевич. У розмові з модераторкою зустрічі, якою виступила співзасновниця DzygaMDB та виконавча директорка Української кіноакадемії Анна Мачух, вона поділилася досвідом проведення ОМКФ у гібридному форматі з акцентом на онлайн, а також розповіла про те, як змінилися умови співпраці з правовласниками та як ситуація в цілому вплине на фестивальну індустрію в майбутньому.

Тезисний запис ефіру:

“Коли ми приймали рішення про переформатування Одеського міжнародного кінофестивалю, для усієї команди було важливим зберегти ту структуру фестивальної програми, яка відбувалась офлайн. Звичайно, залишити усе неможливо, але більшу частину, зокрема конкурсні програми, ретроспективні покази, майстер-класи і навіть показ на Потьомкінських сходах ми зберегли. Звісно це потребувало інших інструментів та ресурсів для реалізації.

Карантинні обмеження в Україні ввели саме тоді, коли у нас ще тривав відбір фільмів. Було страшно, що правовласники, продюсери та режисери почнуть відмовлять в онлайн-показах. Тоді це був не такий розповсюджений формат і ми з осторогою чекали на відповіді, коли сповістили усіх про перехід ОМКФ до онлайну. Ми дійсно чекали на відмови, але їхній відсоток вразив, оскільки був доволі низький - близько 5%.

І досі точаться дискусії серед представників кіногалузі щодо доцільності онлайн-прем’єр у нинішні часи, чи варто дочекатися кінця пандемії, чи є якісь альтернативи. Усіх хвилює питання, як випускати стрічку в нових реаліях. Оскільки створення фільму - це довготривала та ресурсовитратна робота над зображенням і звуком, маленький екран не показує усі переваги стрічки, які закладаються авторами.

Тим не менш в Україні є цікавий приклад з “гібридним” випуском фільму. Мова йде про стрічку “Земля блакитна, ніби апельсин” Ірини Цілик. Фільм мав два міжнародних покази - на кінофестивалі “Санденс” та Берлінале. Режисерка дуже хотіла зробити українську прем’єру на великому екрані. Втім, змушена була зробити її онлайн. І судячи з її реакції після показу в межах кінофестивалю Docudays UA, вона була вражена відгуком глядачів і для неї онлайн-показ став чимось новим, незвичайним досвідом, який вона навіть не передбачала.

Наступного року мені б хотілося все ж повернутися до традиційного формату Одеського міжнародного кінофестивалю. Можливо з елементами онлайну, які на практиці виявилися доцільними та робочими інструментами, тим паче, що ми розробили власну онлайн-платформу. Але ситуація настільки непрогнозована, що наразі сказати однозначно, який саме формат фестивалю на нас чекає наступного року, ми поки не можемо. Це питання буде вирішуватися найближчим часом, адже зазвичай у грудні вже розпочинається приймання заявок на участь у конкурсних програмах ОМКФ.

Діджиталізація показів під час ОМКФ не була для нас чимось зовсім новим. Напередодні фестивалю ми запустили спецпроєкт OIFF Flashback, в межах якого були доступні стрічки попередній років ОМКФ. Це був своєрідний тестдрайв механіки та інструментів онлайн-формату, аби зрозуміти, на що звернути увагу при проведенні фестивалю в нових умовах. Ми стикнулися з тим, що правовласників нових фільмів довелося довго переконувати щодо доцільності онлайн-показу і забезпечення максимального захисту контенту, адже в Україні ситуація з піратством дуже плачевна. До того ж, права на онлайн-покази виявилися дорожчими, ніж звичайні фестивальні.

Щодо підтримки кіногалузі у цей непростий час, вважаю, що пріоритетна роль у цьому має належати державі. Нам дійсно є що втрачати, адже за останні 10 років з’явилося багато якісних та цікавих фільмів, нових імен, проводяться регулярні події з популяризації кіно в різних напрямках. Тож ми маємо вимагати, аби держава провадила політику протекціонізму кіногалузі та культурного сектору загалом”.

Захід відбувся за підтримки Програми USAID “Конкурентоспроможна економіка України”.